50 відтінків утрат 29.05.2023

Коли ми говоримо про втрату, то одразу думаємо про смерть близької людини. Інші утрати наче менш значимі і горя не приносять. Ми наче не маємо права горювати, якщо ніхто не помер. “У тебе всі живі, чого тобі ще треба?” Тому люди не дають собі часу прожити біль, дивуються, що мають мало сил, що барви життя потьмяніли, смаки стали менш яскравими, хочеться спати, чи навпаки мучить безсоння. «У мене ж все добре, рідні живі, чого я така пригнічена?»

Люди не просять і не отримують необхідної підтримки та турботу горюючи за чимось не таким очевидним, але також менш важливим.

Зараз, під час війни, всі ми несемо колосальні втрати. Так, втрата рідної людини, тварини, дому, запланованого майбутнього, частини країни чи втрата омріяного спокою - речі різні, та в них усіх є спільне.

Втрачаючи щось цінне, ми відчуваємо наче втрачаємо частинку себе, наше життя і ми самі змінюємось та незмінно потребуємо горювання за цим. Горювання може бути різним: на оплакування поїздки на море може вистачити 10 хв, на прощання із любою домівкою може піти день, на прощання та пошану до незнайомих особисто та водночас близьких нам героїв може піти по 30 хв із 365 днів на рік рівно о 9:00. А може бути й зовсім інакше. Немає чітких цифр і рамок. Немає точної інформації як швидко і за яким планом має минути горювання. Вони індивідуальне. Важливо зважати на стан людини і на потреби, а не на календар.

Важливо давати місце та час почуттям.

Приділяючи увагу прощанню, горюванню, ми маємо змогу зробити цей процес більш гармонійним і завершеним. Як вдих і видих. Потрібно видихнути, аби з’явилось місце у легенях, щоб набрати нового повітря. ⠀

Скорбота та горювання можуть допомогти нам пройти крізь період хаосу та невизначеності, відпустити почуття, проживши їх, знайти нові мрії та плани, сенси, нові способи жити. Та нові сили. Проживаючи горе, ми інтегруємо змінений світ у своїй голові, поступово приймаємо його, примиряємось, вчимось у ньому жити. І тоді барки краплинка за краплинкою - повертаються. ⠀

Визнання горя таке важливе ще й тому, що ми отримуємо співчуття (не лише  оточуючих, а й своє власне) та право на гнів, сум, заціпеніння, й нелінійне зцілення із усіма відкатами назад. Отримуємо право приймати себе в усіх своїх станах, і не намагатись відчайдушно та насильницьки змінитись пошвидше, підлаштуватись під потреби оточення. ⠀

Буває дуже важливо почути чи сказати самому собі “Ти маєш право зараз почуватись саме так. Це боляче, гірко, страшно. Ти маєш право на співчуття, розуміння, турботу, маєш право бути менш продуктивним та комунікабельним”. І тоді робота горя буде зроблена - ви відпустите і зявиться нова енергія.